Вступ
Супервізія є одним із ключових інструментів професійного зростання психологів, особливо тих, хто працює з наслідками війни та травматичного досвіду.
Після проходження тренінгу «Нейропсихологічна десенсибілізація у роботі з травмою війни» учасники отримали час для самостійної практики методу, що дозволило виявити як його сильні сторони, так і виклики, які постають у реальних умовах — від роботи з ветеранами до підтримки немовлят, які реагують на вибухи.
Протягом супервізії з Евою Дзідушицькою було розглянуто 18 реальних кейсів із практики учасників, серед яких:
- нестандартні ситуації, коли стандартні алгоритми не спрацьовують;
- адаптація технік для різних вікових груп і фізичних станів;
- поєднання методу НПД з іншими підходами (музична терапія, тілесно-орієнтовані техніки тощо);
- запобігання повторній травматизації та підтримка професійного ресурсу фахівців.
Кожен кейс було оформлено у вигляді короткого та повного протоколу, щоб психолог міг швидко зорієнтуватися у складній ситуації та обрати найбільш безпечний і ефективний підхід.
Щоб цей матеріал був максимально зручним для практичного використання, до нього додано три інструменти:
- Додаток 1. Систематизовані кейси супервізії (короткі протоколи) — таблиця для швидкої навігації по 18 кейсах.
- Додаток 2. Щоденник спостереження результативності — шаблон для відслідковування динаміки стану клієнта та приклад його заповнення.
- Додаток 3. Швидкий протокольний чек-лист готовності клієнта до роботи з травмою— інструмент для оцінки безпечності початку роботи з травматичними спогадами, з прикладом застосування.
Таким чином, цей документ поєднує у собі аналітичну частину супервізії, методичні рекомендації та готові практичні інструменти, які можна використовувати щоденно у роботі.
Його мета — підвищити ефективність психологічної допомоги, забезпечити безпеку клієнтів і зберегти професійний ресурс фахівців у складних умовах воєнного часу.
Кейс 1. Людина у стані важкої кризи, техніки не працюють
Ситуація:
Клієнт перебуває у стані сильної емоційної та фізичної напруги. Рівень тривожності настільки високий, що стандартні техніки нейропсихологічної десенсибілізації (НПД) не дають ефекту. Спостерігається дезорганізована поведінка, утруднене спілкування, відсутність концентрації. Є ризик, що спроба працювати з травматичним матеріалом посилить кризу.
Мета:
- Відновити відчуття базової безпеки.
- Знизити рівень фізіологічного збудження.
- Підготувати клієнта до подальшої роботи.
Короткий протокол
- Створити відчуття фізичної безпеки (контроль простору, безпечна позиція).
- Виконати заземлення.
- Дихання «коробка» (4-4-4-4).
- Сфокусувати клієнта на безпечному об’єкті або ресурсному образі.
Повний протокол
1. Створення відчуття фізичної безпеки
- Розміститися у приміщенні так, щоб клієнт бачив вихід і почувався вільно.
- Забезпечити комфортну дистанцію між вами.
- Прибрати з поля зору потенційні подразники (гучні звуки, різке світло).
2. Сенсорне заземлення
- Запропонувати клієнту поставити ноги на підлогу, відчути опору.
- Використати тактильний предмет (гладкий камінь, м’який м’яч, тканина).
- Попросити описати відчуття від предмета.
3. Дихальні вправи
- Пояснити техніку «коробка»: вдих 4 секунди → затримка 4 → видих 4 → затримка 4.
- Повторити 3–5 циклів, спостерігаючи, чи дихає клієнт ритмічно.
4. Легка моторика для зниження напруги
- Пропонувати прості рухи: стиснення/розтиснення кулаків, легке потягування.
- Можна підключити вправу «потискання м’яча» для відреагування фізичної напруги.
5. Робота з фокусом уваги
- Попросити клієнта знайти у приміщенні 3 предмети певного кольору.
- Або уявити місце, де він почувається спокійно, та описати його.
Примітки:
- Не переходити до роботи з травмою, доки не знизиться рівень напруги (можна оцінювати за шкалою SUDS).
- У випадку повторних кризових станів варто розробити з клієнтом «план швидкої стабілізації» для використання вдома.
Кейс 2. Клієнт боїться закривати очі
Ситуація:
Клієнт відчуває сильний дискомфорт або тривогу при закритті очей, що унеможливлює використання стандартної форми НПД. Часто цей страх пов’язаний з досвідом травматичних подій, які відбувалися у момент, коли клієнт не бачив, що відбувається (наприклад, напад, вибух, медична процедура).
Мета:
- Знизити тривожність, пов’язану із закриттям очей.
- Створити умови для безпечного використання технік, навіть якщо очі залишаються відкритими.
- Поступово розширювати толерантність клієнта до коротких моментів закриття очей.
Короткий протокол
- Використовувати вправи з відкритими очима.
- Обрати точку для фокусування у приміщенні.
- Поступово збільшувати час закриття очей (1–2 сек на початку).
- Забезпечити відчуття контролю над простором.
Повний протокол
1. Робота з відкритими очима
- Пояснити клієнту, що вправи можна виконувати з візуальним фокусом.
- Обрати об’єкт у приміщенні (картина, точка на стіні, предмет на столі) для концентрації погляду.
- Проводити вправи НПД (рухи очима, тактильні або звукові стимули) без закриття очей.
2. Поступове введення короткого закриття очей
- За згодою клієнта вводити мікропаузи із закриттям очей на 1–2 секунди.
- Після кожного такого моменту — перевіряти емоційний стан та рівень тривоги.
- Поступово збільшувати тривалість, але не перевищувати комфортний рівень.
3. Створення відчуття контролю
- Дати клієнту можливість самостійно вирішувати, коли закрити або відкрити очі.
- За бажанням клієнт може тримати у руках «якір безпеки» — предмет, що асоціюється зі спокоєм.
- Забезпечити стабільне розташування у просторі (спина до стіни, видимість дверей).
Примітки:
- Не тиснути на клієнта у питанні закриття очей — важлива повага до меж.
- Якщо страх не зменшується навіть після кількох сесій, варто пропрацювати цю тему окремо, можливо, з використанням тілесно-орієнтованих методів.
Кейс 3. Робота з підлітками та молоддю
Ситуація:
Підлітки та молоді люди часто мають меншу концентрацію уваги, швидко втомлюються від монотонних вправ і можуть неохоче ділитися своїми емоціями. Крім того, у них важливо враховувати потребу в автономії та елементі гри чи творчості в роботі.
Мета:
- Залучити підлітка до процесу терапії через інтерактивні й творчі методи.
- Проводити сесії у коротших таймінгах, щоб зберегти увагу.
- Забезпечити безпечний простір для висловлення емоцій.
Короткий протокол
- Сесії по 20–30 хв.
- Використання ігор, малювання, музики.
- Чергування НПД з руховими вправами.
- Обов’язкове обговорення почуттів після сесії.
Повний протокол
1. Встановлення контакту
- Починати зустріч з неформальної розмови або короткої гри.
- Дати підлітку вибір — з чого почати (малювання, слухання музики, рухова вправа).
- Уникати надмірно формального підходу на старті.
2. Короткі робочі блоки
- Основна частина сесії складається з 2–3 циклів НПД по 5–7 хвилин.
- Між ними робити короткі активні паузи — руханка, гра з м’ячем, жартівливі вправи.
- Для зорових стимулів можна використовувати кольорові маркери або предмети, що цікавлять підлітка.
3. Творчі елементи
- Малювання емоцій перед і після вправи.
- Музичний супровід стабілізаційних вправ (спокійні ритми, улюблені треки клієнта).
- Використання метафор, близьких до інтересів підлітка (комікси, фільми, спорт).
4. Завершення сесії
- Запитати: «Що ти зараз відчуваєш?»
- Дати підлітку намалювати або написати одне слово, яке підсумовує його стан.
- Завжди завершувати на ресурсній ноті (похвала, обговорення позитивних моментів).
Примітки:
- У роботі з підлітками важливо уникати оцінювальних коментарів.
- Корисно мати з собою кілька варіантів коротких активних ігор.
- Якщо підліток відмовляється від виконання вправ — не тиснути, а запропонувати альтернативу.
Кейс 4. Кількість зустрічей
Ситуація:
Під час роботи з методом НПД виникає питання оптимальної кількості сесій для досягнення стійкого результату. Деякі клієнти потребують мінімальної кількості зустрічей, інші — більш тривалої підтримки. Важливо мати гнучкий, але структурований підхід, щоб не перевантажувати клієнта та водночас досягти мети терапії.
Мета:
- Визначити індивідуально необхідну кількість сесій.
- Забезпечити логічну послідовність: стабілізація → робота з травмою → підсумок і план самодопомоги.
- Уникнути надмірного затягування процесу або його передчасного завершення.
Короткий протокол
- В середньому 3–8 сесій на один запит.
- 1 стабілізаційна, 2–6 робочих, 1 підсумкова з планом самодопомоги.
Повний протокол
1. Стабілізаційна сесія (1-а зустріч)
- Створення відчуття безпеки.
- Навчання базовим технікам регуляції (дихання, заземлення, робота з ресурсом).
- Первинна оцінка рівня симптомів (шкали SUDS, PCL-5 або інші).
2. Робочі сесії (2–7-а зустріч)
- Кожна сесія має чітку мету (опрацювання конкретного спогаду, теми чи симптома).
- Використання НПД з поступовим наближенням до травматичного матеріалу.
- Перевірка динаміки стану (коротка оцінка на початку та в кінці сесії).
- Можливі додаткові стабілізаційні вправи при потребі.
3. Підсумкова сесія (останнє заняття)
- Підбиття підсумків: що змінилося з моменту початку роботи.
- Оцінка рівня симптомів та порівняння з початковими даними.
- Складання плану самодопомоги (вправи, які клієнт може робити самостійно).
- Обговорення можливих тригерів у майбутньому та способів реагування.
Примітки:
- Якщо після 3–4 сесій немає позитивної динаміки, варто переглянути підхід або залучити додаткові методи.
- Для складних випадків (комплексна травма, ПТСР, хронічні стани) кількість сесій може бути більшою, але структура залишається тією ж.
- Корисно вести щоденник прогресу для відстеження змін.
Кейс 5. Поєднання НПД з музичною терапією
Ситуація:
Деякі клієнти, особливо діти та підлітки, легше входять у терапевтичний процес, коли його супроводжує музика. Музичний фон може сприяти розслабленню, створювати безпечну атмосферу та допомагати у стабілізаційній фазі. Водночас важливо правильно підібрати музичний матеріал і визначити, на якому етапі сесії його застосовувати.
Мета:
- Посилити ефективність НПД за допомогою музичного супроводу.
- Використати музику як інструмент стабілізації та ресурсування.
- Уникнути звуків, які можуть викликати негативні асоціації чи тригери.
Короткий протокол
- Для дітей і підлітків — музика на початку сесії для встановлення контакту.
- Для дорослих — музика у стабілізаційній або завершальній фазі.
- Використовувати спокійні, ритмічні композиції без різких змін.
Повний протокол
1. Вибір музичного матеріалу
- Темп — помірний, без різких змін ритму.
- Інструментальні композиції або треки де мінімум слів.
- Перевірити, щоб музика не асоціювалась у клієнта з травматичними подіями.
2. Використання на різних етапах сесії
- Діти та підлітки: на початку сесії, щоб знизити тривогу та встановити контакт.
- Дорослі: у стабілізаційній фазі перед завершенням, щоб закріпити ресурсний стан.
- У деяких випадках — як фоновий супровід під час вправи, якщо це не відволікає.
3. Інтеграція з техніками НПД
- Музика може звучати під час вправ на заземлення або під час ресурсної візуалізації.
- Можна синхронізувати рухи очима чи дихання з ритмом музики.
Примітки:
- Для роботи з дітьми добре підходять звуки природи (шум моря, спів пташок).
- Варто мати плейлист із кількох варіантів, щоб клієнт міг обирати.
- Не рекомендується використовувати надто емоційно насичені мелодії у фазі роботи з травматичним матеріалом.
Кейс 6. «Лійка» з чоловіками
Ситуація:
Чоловіки, особливо ветерани або клієнти з високим рівнем контролю, часто краще сприймають інформацію у структурованій формі та через метафори, які близькі до їхнього досвіду. Техніка «Лійка» передбачає поступове занурення у тему з чітким поясненням етапів і логіки процесу.
Мета:
- Забезпечити прозору й передбачувану структуру сесії.
- Використати зрозумілі для клієнта метафори та приклади.
- Поступово знизити опір до емоційного занурення.
Короткий протокол
- Пояснити етапи через знайомі образи (військові операції, технічні процеси).
- Використовувати структурований таймінг.
- Поступове звуження фокусу від загального до конкретного.
Повний протокол
1. Створення карти процесу
- На початку сесії показати «план роботи» — коротка схема або список етапів.
- Пояснити, що на кожному етапі буде відбуватися і яка мета.
2. Використання метафор
- Для ветеранів: порівняння з військовою операцією («розвідка», «підготовка», «активна фаза», «повернення на базу»).
- Для технічних спеціалістів: порівняння з ремонтом або налаштуванням системи.
3. Поступове звуження теми («лійка»)
- Починати з загальної розмови про стан і безпечні теми.
- Поступово переходити до більш емоційно насичених тем.
- У фіналі — коротка робота з конкретним травматичним епізодом.
4. Чіткий таймінг
- Визначити тривалість кожного етапу (наприклад, стабілізація 10 хв, робота з матеріалом 20 хв, завершення 10 хв).
- Дотримуватися цього розкладу, щоб клієнт відчував контроль.
Примітки:
- Чітка структура зменшує тривожність і підвищує залученість клієнта.
- Під час перших сесій можна залишати більше часу на стабілізацію.
- Варто уникати надмірної деталізації, щоб клієнт не почав «контролювати» процес замість того, щоб проживати його.
Кейс 7. Істерика під час сеансу прощення
Ситуація:
Під час роботи з темою прощення у клієнта виникає різка емоційна реакція — плач, неконтрольовані рухи, крик. Це може бути наслідком активації сильних травматичних спогадів або відчуття внутрішнього конфлікту (наприклад, клієнт не готовий пробачити, але відчуває тиск з боку соціальних чи особистих переконань). У такому стані подальша робота з темою може посилити травматизацію.
Мета:
- Дати вилити емоції, у разі деструктивної емоційної реакції зупинити сеанс без придушення емоцій.
- Перевести клієнта у стан стабільності та безпеки.
- Відкласти глибинну роботу з темою прощення до більш готового емоційного стану.
Короткий протокол
- Зупинити роботу з темою.
- Виконати стабілізаційні вправи.
- Перенести роботу з темою на іншу сесію.
Повний протокол
1. Зупинка роботи
- М’яко, але чітко повідомити: «Давайте зупинимося і подбаємо про ваш стан».
- Припинити будь-які вправи, пов’язані з темою прощення.
2. Стабілізаційні техніки
- Дихання за технікою «коробка» або повільний вдих/видих із рахунком.
- Сенсорне заземлення: відчути стопи на підлозі, знайти 5 предметів у кімнаті певного кольору.
- Використання ресурсного образу або спогаду, який асоціюється зі спокоєм.
3. Перевірка стану
- Запропонувати клієнту оцінити рівень напруги за шкалою 0–10.
- Якщо рівень не знижується, продовжувати стабілізаційні вправи або зробити коротку паузу.
4. Завершення сесії
- Перейти на нейтральну тему (погода, плани на день, хобі клієнта).
- Підсумувати, що сильні емоції — це нормальна реакція, і що до теми можна повернутися у безпечний час.
Примітки:
- Не тиснути на клієнта, щоб він продовжив роботу з темою у цій же сесії.
- Запропонувати клієнту прості техніки самостабілізації для використання вдома.
- Повернення до теми варто планувати лише після явних ознак готовності.
Кейс 8. Пацієнти після операцій на мозку з руховими порушеннями
Ситуація:
Клієнти після нейрохірургічних втручань можуть мати обмежену рухову активність, швидко втомлюватися та відчувати сенсорну чутливість. Використання стандартних технік НПД без адаптації може призвести до перевтоми або посилення симптомів.
Мета:
- Проводити терапію з урахуванням фізичних обмежень.
- Запобігати перевантаженню нервової системи.
- Забезпечити поступове підвищення толерантності до вправ.
Короткий протокол
- Використовувати короткі вправи.
- Робити часті паузи для відпочинку.
- Перевагу надавати дихальним та сенсорним технікам.
Повний протокол
1. Оцінка стану перед сесією
- З’ясувати рівень втоми та фізичні обмеження у клієнта.
- Уточнити, які рухи викликають дискомфорт або біль.
2. Адаптація технік
- Обирати вправи з мінімальними рухами голови та тулуба.
- Зменшити кількість повторів у кожному циклі НПД.
- Використовувати альтернативні стимули — звукові або тактильні.
3. Робочі блоки з паузами
- Кожен блок роботи — 3–5 хвилин.
- Після кожного блоку робити паузу 2–3 хвилини для відпочинку та перевірки стану.
- За необхідності переключатися на розмовну частину або ресурсні образи.
4. Завершення сесії
- Обов’язкове повернення до нейтрального або ресурсного стану.
- Коротка релаксація або дихальна вправа.
- Рекомендації щодо самостабілізації між сесіями.
Примітки:
- Необхідно погоджувати інтенсивність вправ з лікарем або реабілітологом.
- У випадках швидкої втоми сесію можна скоротити до 15–20 хвилин.
- Важливо підтримувати позитивний емоційний фон, щоб уникнути відчуття безпорадності у клієнта.
Кейс 9. Люди на стадії звинувачення після втрати близьких
Ситуація:
Після втрати близької людини клієнт може перебувати на стадії гострого звинувачення — спрямованого на інших, на обставини або на самого себе. Це природний етап переживання горя, але він супроводжується високим рівнем емоційної напруги, агресією або глибокою провиною. Робота з травматичними спогадами у цей період може бути передчасною і викликати загострення стану.
Мета:
- Допомогти клієнту стабілізувати емоційний стан.
- Знизити рівень інтенсивних негативних емоцій.
- Поступово підготувати до глибинної роботи з втратою.
Короткий протокол
- Емпатичне слухання без осуду.
- Виконання вправ для зниження емоційної напруги.
- Утримання від глибокої роботи з травмою до стабілізації стану.
Повний протокол
1. Встановлення безпечного простору
- Дати клієнту можливість висловитися без перебивання.
- Підтримувати спокійний, рівний тон голосу.
- Уникати будь-яких оцінок чи спроб змінити точку зору на цьому етапі.
2. Емоційна стабілізація
- Використати дихальні техніки для зниження фізіологічного збудження.
- Застосувати сенсорне заземлення: орієнтація у просторі, опис предметів навколо.
- За потреби — легка моторика (стискання м’якого предмета, повільні розтягування).
3. Підтримка та ресурсування
- Обговорити наявні джерела підтримки (друзі, родичі, хобі).
- Запропонувати щоденник емоцій для відстеження змін у стані.
- Рекомендувати короткі прогулянки чи іншу легку фізичну активність.
4. Поступовий перехід до роботи з травмою
- Ознаки готовності: зниження інтенсивності звинувачень, з’являється здатність говорити про інші теми, окрім втрати.
- Починати з менш травматичних спогадів, пов’язаних із близькою людиною (приємні моменти).
Примітки:
- Не намагатися переконувати клієнта «не звинувачувати» — це частина процесу горювання.
- У разі високого ризику самоагресії або агресії до інших варто залучити кризові служби.
- Під час роботи корисно мати контакти гарячих ліній підтримки.
Кейс 10. Онкохворі
Ситуація:
Клієнти з онкологічними захворюваннями часто стикаються з високим рівнем тривоги, фізичним виснаженням і страхом щодо майбутнього. Через хіміотерапію, операції або хронічний біль вони можуть мати обмежену енергію, підвищену чутливість до стресу та емоційні коливання.
Мета:
- Знизити рівень тривожності та емоційного напруження.
- Підтримати клієнта у формуванні відчуття контролю над власним станом.
- Сприяти покращенню якості сну, збереженню ресурсів і психологічної стійкості.
Короткий протокол
- Короткі сесії з фокусом на підтримці та ресурсах.
- Робота з образом майбутнього.
- Поступове введення травматичних тем при готовності.
Повний протокол
1. Оцінка стану та потреб
- Визначити фізичні та емоційні обмеження клієнта.
- Уточнити, які теми чи події викликають найбільше занепокоєння.
- Запитати про наявні ресурси (люди, заняття, духовні практики).
2. Короткі підтримувальні сесії
- Тривалість: 20–30 хвилин, залежно від стану клієнта.
- Перевагу надавати технікам стабілізації (дихання, візуалізації, сенсорне заземлення).
- Уникати перенавантаження — як емоційного, так і фізичного.
3. Робота з образом майбутнього
- Використати техніку візуалізації «Бажане завтра» або «Ідеальний день через місяць».
- Підкреслювати реалістичні, але позитивні сценарії.
- Допомогти знайти маленькі, але значущі цілі.
4. Поступове введення травматичних тем
- Переходити до обговорення страхів чи важких подій тільки після стабілізації стану.
- Використовувати маятникову техніку: чергування роботи з важкими темами та повернення до ресурсів.
5. Завершення кожної сесії
- Завжди завершувати у ресурсному стані.
- Давати клієнту прості вправи для самостабілізації вдома (наприклад, дихання «коробка», прослуховування улюбленої музики).
Примітки:
- Важливо узгоджувати роботу з медичною командою клієнта.
- Не можна ігнорувати фізичні симптоми чи погіршення стану — у разі потреби направляти до лікаря.
- Емоційна підтримка родини може бути частиною терапевтичного плану.
Кейс 11. Ознаки готовності до роботи з травмою
Ситуація:
Не всі клієнти готові одразу переходити до роботи з травматичними спогадами. Передчасне занурення у травматичний матеріал може призвести до дезорганізації, посилення симптомів або відмови від терапії. Необхідно вміти розпізнати сигнали готовності, щоб робота була безпечною та ефективною.
Мета:
- Визначити, чи готовий клієнт до роботи з травмою.
- Запобігти повторній травматизації.
- Поступово підготувати клієнта через стабілізаційні техніки.
Короткий протокол
- Відсутність дезорганізації при згадуванні травматичних подій.
- Наявність навичок емоційної та фізіологічної регуляції.
- Здатність повернутися у стабільний стан після короткого стресового стимулу.
Повний протокол
1. Перевірка реакцій на безпечні тригери
- Запропонувати клієнту згадати подію, яка не є травматичною, але має емоційний заряд, і відслідкувати реакцію.
- Оцінити рівень збудження за шкалою SUDS (0–10).
- Якщо реакція швидко знижується — це позитивний знак.
2. Оцінка навичок регуляції
- Перевірити, чи може клієнт виконати вправу на заземлення або дихання і знизити напругу на 2–3 бали.
- Упевнитися, що клієнт може самостійно застосовувати ці техніки.
3. Рольові вправи
- Провести коротку симуляцію: наприклад, попросити клієнта уявити початок обговорення важкої теми.
- Оцінити, чи зберігається контакт і орієнтація у просторі.
4. Поступове наближення до теми травми
- Почати з менш травматичних подій, поступово збільшуючи інтенсивність матеріалу.
- Слідкувати, щоб після кожного блоку клієнт повертався до стабільного стану.
Примітки:
- Якщо клієнт не готовий, варто продовжувати стабілізаційну фазу та роботу з ресурсами.
- Іноді готовність з’являється лише через кілька тижнів або місяців регулярної терапії.
- Клієнт має знати, що він може зупинити роботу у будь-який момент.
Кейс 12. Люди, що втратили кінцівки
Ситуація:
Клієнти, які втратили кінцівки внаслідок травм або хвороб, часто стикаються з фізичним болем, фантомними відчуттями та глибокими змінами у сприйнятті власного тіла. Психологічна робота з ними вимагає делікатного підходу, поєднання НПД з тілесно-орієнтованими методами та підтримки процесу прийняття нового образу себе.
Мета:
- Допомогти клієнту зменшити інтенсивність болю та дискомфорту.
- Поступово інтегрувати новий образ тіла у власну ідентичність.
- Знизити емоційний дистрес, пов’язаний із травмою.
Короткий протокол
- Використання НПД у поєднанні з тілесно-орієнтованими техніками.
- Робота з образом тіла та фантомним болем.
- Десенсибілізація спогадів про момент втрати.
Повний протокол
1. Оцінка фізичного та емоційного стану
- З’ясувати інтенсивність болю та частоту фантомних відчуттів.
- Визначити рівень емоційної готовності до роботи з тілесними темами.
2. Робота з образом тіла
- Використовувати візуалізацію та дзеркальні техніки (наприклад, «дзеркальна терапія» для зменшення фантомного болю).
- Допомогти клієнту сформувати новий образ тіла у позитивному та реалістичному ключі.
3. Інтеграція тілесно-орієнтованих вправ
- Легка розтяжка, вправи на усвідомлення залишкових відчуттів.
- Сенсорне стимулювання (тактильні предмети різної текстури).
4. Десенсибілізація травматичних спогадів
- Проводити НПД з обережним наближенням до моменту травми.
- Використовувати маятникову техніку для чергування роботи з болючими спогадами та ресурсними образами.
5. Ресурсування
- Пошук нових джерел радості та активності.
- Підтримка соціальної взаємодії для запобігання ізоляції.
Примітки:
- Варто тісно співпрацювати з реабілітологом чи фізіотерапевтом.
- Не можна тиснути на клієнта, якщо він уникає теми втрати кінцівки — спочатку працювати з відчуттям безпеки.
- Добре працюють групи підтримки з людьми з подібним досвідом.
Кейс 13. Клієнт у високому тонусі
Ситуація:
Клієнт приходить на сесію у стані підвищеного фізичного та емоційного напруження: напружені м’язи, прискорене дихання, підвищена збудливість. У такому стані робота з травматичним матеріалом може призвести до перевантаження нервової системи та загострення симптомів.
Мета:
- Знизити рівень фізичного та емоційного тонусу перед початком роботи з травмою.
- Відновити здатність клієнта сприймати і виконувати інструкції.
- Підготувати нервову систему до безпечного опрацювання спогадів.
Короткий протокол
- 5–10 хвилин тілесних і дихальних вправ.
- Використання маятникової техніки (ресурс ↔ травма).
- Перехід до роботи з травмою лише після стабілізації.
Повний протокол
1. Первинна стабілізація
- Запропонувати клієнту сісти або встати у зручній позі.
- Виконати вправу «сканування тіла» для усвідомлення напружених ділянок.
- Зробити кілька повільних глибоких вдихів і видихів.
2. Тілесні вправи
- Легка розтяжка шиї, плечей, спини.
- Рухи з акцентом на розслаблення (наприклад, обертання плечима, м’які нахили).
- Вправа «стискання-розслаблення» — стиснути всі м’язи на 3 секунди, потім розслабити.
3. Дихальні техніки
- Дихання за схемою 4–6 (вдих 4 сек, видих 6 сек) для активації парасимпатичної нервової системи.
- Можливе використання «коробкового дихання» для вирівнювання ритму.
4. Маятникова техніка
- Коротка робота з ресурсним образом (5–10 сек).
- Коротке дотикання до травматичної теми (1–2 сек).
- Повернення до ресурсу, поступово збільшуючи інтервали.
5. Перевірка готовності
- Оцінка рівня напруги за шкалою SUDS.
- Перехід до основної роботи лише за умови зниження напруги до безпечного рівня.
Примітки:
- Якщо клієнт не знижує тонус після 10–15 хв стабілізації, сесію варто присвятити лише заспокоєнню.
- Важливо спостерігати за невербальними сигналами (тремтіння, напружена постава, прискорене дихання).
- Добре працює м’яка музика у фоновому режимі.
Кейс 14. Органічне поранення мозку ветерана
Ситуація:
Ветерани з органічними ураженнями мозку внаслідок поранень або контузій можуть мати знижену концентрацію уваги, швидку втому, уповільнені когнітивні процеси та труднощі з виконанням складних інструкцій. Стандартні техніки НПД потребують адаптації, щоб уникнути перевантаження та зберегти ефективність.
Мета:
- Проводити роботу в темпі, комфортному для клієнта.
- Спрощувати завдання без втрати терапевтичного ефекту.
- Запобігати перевтомі та дезорієнтації.
Короткий протокол
- Короткі блоки роботи з частими паузами.
- Спрощені рухові та когнітивні завдання.
- Постійний моніторинг стану клієнта.
Повний протокол
1. Оцінка можливостей клієнта
- З’ясувати рівень фізичної та розумової витривалості.
- Визначити оптимальну тривалість безперервної роботи (зазвичай 5–10 хв).
2. Адаптація технік НПД
- Зменшити кількість повторень у кожному циклі.
- Використовувати прості та чіткі інструкції (1–2 кроки за раз).
- При потребі замінювати візуальні рухи на тактильні або звукові стимули.
3. Структура сесії
- Робота короткими блоками (5–10 хв) з обов’язковими перервами.
- Під час перерв можна виконувати вправи на заземлення або легку розминку.
- Після кожного блоку — коротке обговорення відчуттів.
4. Завершення сесії
- Обов’язкове повернення у ресурсний стан.
- Повторення ключових інструкцій, які клієнт може виконувати самостійно.
- За потреби — запис інструкцій або їх передача у письмовому вигляді.
Примітки:
- Важливо мати контакт з медичним фахівцем, який спостерігає клієнта.
- Не перевантажувати клієнта навіть за його згоди — перевтома може викликати регрес.
- Використання візуальних підказок (схеми, малюнки) допомагає зберегти концентрацію.
Кейс 15. Критерії завершення при повторній травматизації
Ситуація:
Клієнти з історією повторної травматизації (наприклад, ветерани, постраждалі від насильства, біженці) можуть залишатися у терапії надовго через ризик повернення симптомів. Важливо чітко визначити, коли можна завершити активну роботу, щоб уникнути залежності від терапії та водночас забезпечити готовність клієнта до самостійної регуляції.
Мета:
- Встановити об’єктивні критерії завершення терапії.
- Переконатися, що клієнт має навички самодопомоги.
- Забезпечити плавний вихід із терапевтичних зустрічей.
Короткий протокол
- Симптоми значно знижені.
- Клієнт здатен самостійно регулювати свій стан.
- Є план підтримки після завершення.
Повний протокол
1. Оцінка стану за шкалами
- Використовувати стандартизовані інструменти (наприклад, PCL-5 для ПТСР, шкалу тривожності Гамільтона).
- Порівняти результати з початковими показниками.
2. Демонстрація навичок саморегуляції
- Перевірити, чи може клієнт самостійно виконати техніку заземлення або дихання у стресовій ситуації.
- Попросити клієнта змоделювати ситуацію з легким тригером та показати, як він стабілізується.
3. Поступове зменшення частоти сесій
- Перехід з щотижневих зустрічей на раз на два тижні, потім — раз на місяць.
- Мета — дати клієнту можливість перевірити свої навички у «реальному житті».
4. Складання плану підтримки
- Список технік, які клієнт може застосовувати.
- Перелік контактів для кризової підтримки.
- План дій у разі рецидиву симптомів.
5. Завершальна сесія
- Підбиття підсумків досягнень.
- Обговорення змін, які клієнт помітив у собі.
- Позитивне закріплення результатів.
Примітки:
- Деякі клієнти можуть повертатися на «підтримувальні» сесії після завершення — це нормально.
- Важливо уникати ситуації, коли клієнт відчуває, що його «залишили».
- Завжди давати чіткі інструкції, як діяти при повторній активації симптомів.
Кейс 16. Ветеран з нічними рухами
Ситуація:
Деякі ветерани під час сну можуть здійснювати різкі рухи, що нагадують бойові дії — удари, поштовхи, різке вставання з ліжка. Це може бути пов’язано з посттравматичним стресовим розладом (ПТСР), нічними кошмарами або іншими розладами сну. Такі епізоди часто супроводжуються високим рівнем напруги та тривожності й можуть становити небезпеку для самого ветерана та його близьких.
Мета:
- Зменшити інтенсивність нічних рухів та пов’язаних з ними симптомів.
- Покращити якість сну.
- Забезпечити безпечне середовище для сну клієнта та його близьких.
Короткий протокол
- Робота з розладами сну та зниження фізичної готовності до агресивних рухів уві сні.
- Вечірні ритуали розслаблення.
- Консультація невролога або сомнолога.
Повний протокол
1. Медична оцінка
- Рекомендація звернутися до невролога або лікаря-сомнолога для виключення органічних порушень сну.
- За необхідності — обстеження на предмет розладів REM-сну.
2. Вечірні ритуали розслаблення
- Виконання тілесно-орієнтованих вправ на розслаблення м’язів перед сном.
- Легка розтяжка, теплий душ або ванна.
- Використання технік глибокого дихання або медитації.
3. Застосування НПД у вечірній час
- Короткі стабілізаційні сесії перед сном для зниження рівня фізіологічного збудження.
- Робота з образами безпеки та ресурсами.
4. Організація безпечного середовища сну
- Розташування ліжка подалі від небезпечних предметів.
- За потреби — тимчасове спання окремо, щоб уникнути випадкових травм близьких.
5. Поступове зниження гіперзбудження
- Вдень — вправи на зниження реактивності нервової системи (йога, легкі фізичні навантаження).
- Контроль рівня стресу через планування режиму дня.
Примітки:
- Важливо вести щоденник сну, щоб відслідковувати динаміку змін.
- Якщо нічні рухи супроводжуються агресією у денний час, варто розглянути паралельну роботу з гнівом.
- Не рекомендується переглядати бойові фільми або новини перед сном.
Кейс 17. Робота з немовлятами (4 місяці), які мають тривожність від нічних вибухів
Ситуація:
Немовля, яке проживає в зоні бойових дій або поблизу, регулярно реагує на нічні вибухи плачем, тремтінням, порушенням сну. Така реакція свідчить про високу чутливість нервової системи та потребу у створенні максимально безпечних умов для відпочинку та розвитку.
Мета:
- Знизити рівень тривожності у немовляти.
- Допомогти нервовій системі швидше повертатися до стану спокою.
- Сформувати відчуття безпеки через тілесний та емоційний контакт з батьками.
Короткий протокол
- Максимальне зменшення впливу звуків (шумоізоляція, білий шум).
- Тілесний контакт із батьками («шкіра до шкіри»).
- Регулярні заспокійливі ритуали засинання.
Повний протокол
1. Стабілізація середовища
- Використання білого шуму, спокійної музики або звуків природи під час сну.
- Мінімізація різких світлових та звукових подразників уночі.
- За можливості — створення шумоізольованого простору для спання.
2. Тілесний контакт
- Метод «кенгуру»: дитина притулена животиком до грудей батьків, у легкому ритмічному погойдуванні.
- Контакт «шкіра до шкіри» для стабілізації температури та серцевого ритму.
- Тихе співання або гудіння для додаткового заспокоєння.
3. Сенсорна регуляція
- М’які дотики, легкий масаж ручок і ніжок.
- Використання теплих ковдр і знайомих запахів (наприклад, запах матері) як «якорів безпеки».
4. Робота з батьками
- Навчання батьків підтримувати власний емоційний спокій, щоб дитина відчувала безпечну атмосферу.
- Впровадження ритуалів перед сном: повторювані дії, які сигналізують дитині про наближення відпочинку.
Примітки:
- Варто уникати гучних іграшок або раптових нових стимулів у вечірній час.
- Якщо реакція на вибухи дуже сильна та супроводжується затримками у розвитку, потрібна консультація дитячого невролога.
- Довготривале відчуття безпеки у перші місяці життя позитивно впливає на подальший емоційний розвиток.
Кейс 18. Підготовка ветерана до процесу спогадів травматичних ситуацій у театральній постановці
Ситуація:
Ветерани, які беруть участь у театральних постановках, де відтворюють власні бойові чи травматичні переживання, ризикують повторно пережити травму. Інтенсивність емоцій, командна взаємодія та сценічний тиск можуть викликати загострення симптомів ПТСР і навіть конфлікти в колективі.
Мета:
- Забезпечити безпечний процес входження у травматичні спогади.
- Створити умови для психологічної підтримки всередині творчої групи.
- Мінімізувати ризик повторної травматизації та міжособистісних конфліктів.
Короткий протокол
- Індивідуальна стабілізаційна підготовка.
- Чіткий план сцен з психологічними «точками виходу».
- Правила командної взаємопідтримки.
Повний протокол
1. Індивідуальна підготовка
- Провести кілька сесій НПД або стабілізаційних технік перед початком репетицій.
- Сформувати «якорі безпеки» (жест, предмет, фраза), які допомагають швидко вийти зі стану емоційного занурення.
- Перевірити навички самостабілізації у клієнта.
2. Психологічне структурування репетицій
- Перед початком — групова розминка та емоційне налаштування.
- Під час емоційно важких сцен присутній психолог або фасилітатор, який може зупинити процес.
- Після кожної складної сцени — короткий ресурсний блок (руханка, жарт, музика).
3. Командна робота та взаємопідтримка
- Провести для всієї групи тренінг ненасильницької комунікації.
- Впровадити правило «стоп-слова», яке дозволяє будь-якому учаснику зупинити дію, якщо стає надто важко.
- Після вистави — обов’язкове групове коло для безоцінкового обговорення почуттів.
4. Профілактика конфліктів
- Чітко розподілити ролі та завдання.
- Залучити нейтрального модератора процесу.
- Донести, що мета постановки — безпечне мистецьке відтворення досвіду, а не терапія на сцені.
Примітки:
- Варто заздалегідь попередити глядачів про наявність травматичного контенту.
- Деяким ветеранам може знадобитися індивідуальна підтримка і після вистави.
- Краще уникати надмірно реалістичних звукових і світлових ефектів, які можуть активувати тригери.
Висновок
Супервізія з Евою Дзідушицькою показала, що метод нейропсихологічної десенсибілізації (НПД) є потужним і гнучким інструментом роботи з травмою, проте його ефективність значною мірою залежить від індивідуального підходу та адаптації до конкретних умов і клієнтів.
Зібрані 18 кейсів відображають широкий спектр ситуацій — від кризових станів і роботи з ветеранами до підтримки дітей та людей із тяжкими фізичними ураженнями.
Під час супервізії вдалося:
- проаналізувати складні та нестандартні випадки,
- сформувати гнучкі алгоритми дій,
- визначити критерії готовності клієнта до роботи з травмою,
- підкреслити важливість стабілізації перед глибокою роботою.
Цей документ не обмежується лише описом кейсів. Він доповнений трьома практичними інструментами:
- Таблиця кейсів для швидкої орієнтації та вибору протоколу.
- Щоденник спостереження результативності для об’єктивного відслідковування динаміки стану клієнта.
- Чек-лист готовності клієнта для оцінки безпечності початку роботи з травматичними спогадами.
Використання цього матеріалу допоможе психологам:
- швидко знаходити ефективні рішення в складних випадках;
- підвищити безпеку клієнта під час роботи з травмою;
- системно збирати дані про прогрес і коригувати підхід;
- зберігати власний професійний ресурс і запобігати вигоранню.
Регулярна супервізія, обмін досвідом і застосування перевірених інструментів — це запорука якості психологічної допомоги та важливий внесок у відновлення життєвого ресурсу постраждалих від війни.
Додаток 1. Систематизовані кейси супервізії (короткі протоколи)
| № | Назва / опис ситуації | Короткий протокол | Ключові акценти з повного протоколу |
| 1 | Людина у стані важкої кризи, техніки не працюють | Заземлення, дихання «коробка», фокус на безпечному об’єкті | Створити відчуття фізичної безпеки, сенсорне заземлення, легка моторика, НПД без торкання травматичного матеріалу |
| 2 | Клієнт боїться закривати очі | Робота з відкритими очима, поступове збільшення часу закриття | Фокус на точці у приміщенні, короткі закриття очей (1–2 сек), контроль простору клієнтом |
| 3 | Робота з підлітками та молоддю | Сесії 20–30 хв, додавання творчих елементів | Знайомство через гру, чергування НПД з руховими вправами, обговорення почуттів |
| 4 | Кількість зустрічей | 3–8 сесій на один запит | 1 стабілізаційна, 2–6 робочих, 1 підсумкова з планом самодопомоги |
| 5 | Поєднання НПД з музичною терапією | Для дітей/підлітків — музика на старті, для дорослих — НПД основа | Музика з рівним ритмом, без різких змін, використання у стабілізаційній або завершальній фазі |
| 6 | «Лійка» з чоловіками | Чіткі інструкції, метафори з їхнього досвіду | Етапи пояснювати через знайомі образи (військові, технічні), структурований таймінг |
| 7 | Істерика під час сеансу прощення | Зупинка роботи, стабілізація, відкладення теми | Безпечний вихід емоцій, сенсорні вправи, повернення до теми після відновлення безпеки |
| 8 | Пацієнти після операцій на мозку з руховими порушеннями | Короткі вправи, часті паузи | Простота рухів, уникання перевтоми, дихальні вправи, орієнтація у просторі |
| 9 | Люди на стадії звинувачення після втрати близьких | Підтримка та стабілізація, без глибокої роботи з травмою | Емпатичне слухання, вправи на зниження емоційної напруги |
| 10 | Онкохворі | Працювати з тривогою, сном, ресурсами | Короткі підтримувальні сесії, образ майбутнього, поступове введення травматичних тем |
| 11 | Ознаки готовності до роботи з травмою | Відсутність дезорганізації при згадуванні, є навички регуляції | Перевірка реакцій на безпечні тригери, оцінка стійкості, рольові вправи, поступове наближення до теми |
| 12 | Люди, що втратили кінцівки | НПД + тілесно-орієнтовані підходи | Робота з образом тіла, зменшення фантомного болю, сенсорна стимуляція, десенсибілізація травматичних спогадів |
| 13 | Клієнт у високому тонусі | Спочатку тілесне розслаблення, потім робота з травмою | 5–10 хв тілесних і дихальних вправ, маятникова техніка, перевірка готовності перед опрацюванням травми |
| 14 | Органічне поранення мозку ветерана | Адаптований темп, короткі блоки, прості завдання | Робота 5–10 хв з перервами, чіткі інструкції, адаптація стимулів, обов’язкове повернення в ресурсний стан |
| 15 | Критерії завершення при повторній травматизації | Симптоми знижені, є саморегуляція | Оцінка за шкалами, демонстрація навичок, поступове зменшення сесій, план підтримки після завершення |
| 16 | Ветеран з нічними рухами | Вечірні ритуали розслаблення, робота з розладами сну, консультація невролога | Медична оцінка, організація безпечного середовища, вечірні стабілізаційні техніки, контроль гіперзбудження |
| 17 | Немовля з тривожністю від нічних вибухів | Шумоізоляція, тілесний контакт, ритуали засинання | Білий шум, мінімізація подразників, метод «кенгуру», сенсорна регуляція, робота з емоційним станом батьків |
| 18 | Підготовка ветерана до театральної постановки з травматичними спогадами | Індивідуальна підготовка, план сцен, правила взаємопідтримки | НПД перед репетиціями, «якорі безпеки», стоп-слово, тренінг комунікації, ресурсні блоки під час репетицій |
Додаток 2. Щоденник спостереження результативності
Мета:
Відслідковувати зміни у стані клієнта під час використання методу НПД та супутніх технік, фіксувати як кількісні, так і якісні показники.
Структура запису (заповнюється після кожної сесії):
| Дата | Запит клієнта | Рівень напруги перед сесією (SUDS 0–10) | Рівень напруги після сесії (SUDS 0–10) | Ключові техніки, використані на сесії | Суб’єктивні відчуття клієнта | Спостереження психолога |
Додаткові блоки:
- Щотижневий підсумок (заповнюється психологом) – короткий опис динаміки, помітних змін і факторів, що вплинули на результат.
- Міні-шкали для швидкої оцінки:
- Рівень тривожності (0–10)
- Рівень енергії (0–10)
- Рівень контролю над емоціями (0–10)
Переваги:
- Дає змогу швидко побачити тенденцію (покращення, стабільність, регрес).
- Сприяє об’єктивізації результатів терапії.
- Полегшує обговорення прогресу з клієнтом.
Приклад заповнення Щоденника спостереження результативності на основі Кейсу 1(Людина у стані важкої кризи, техніки не працюють).
Приклад заповнення
| Дата | Запит клієнта | Рівень напруги перед сесією (SUDS 0–10) | Рівень напруги після сесії (SUDS 0–10) | Ключові техніки, використані на сесії | Суб’єктивні відчуття клієнта | Спостереження психолога |
| 05.08.2025 | Сильна емоційна криза після тригерної події (звук сирени) | 9 | 4 | Заземлення (контакт стоп із підлогою), дихання «коробка», фокус на безпечному об’єкті, легка моторика | «Відчуваю, що серце б’ється повільніше, можу глибше дихати» | Помітне зниження м’язової напруги, клієнт почав підтримувати зоровий контакт, мова стала чіткішою |
Щотижневий підсумок (04–10.08.2025)
- Поступове зменшення інтенсивності реакцій на тригери.
- Клієнт навчився самостійно виконувати дихання «коробка».
- Потребує додаткового тренування фокусування на безпечному образі у домашніх умовах.
Міні-шкали (середнє за тиждень):
- Рівень тривожності: 6/10
- Рівень енергії: 5/10
- Рівень контролю над емоціями: 4/10
Додаток 3. Чек-лист готовності клієнта до роботи з травмою
Мета:
Швидко визначити, чи можна переходити до безпосередньої роботи з травматичними спогадами, чи спочатку необхідна стабілізація.
1. Емоційна стабільність
- Клієнт здатен говорити про повсякденні події без значної емоційної дезорганізації.
- При згадуванні нейтральних тем немає різкого підвищення тривоги чи агресії.
2. Навички саморегуляції
- Клієнт знає щонайменше одну техніку стабілізації (дихання, заземлення, фокус на ресурсі) та може виконати її самостійно.
- Може знизити рівень напруги щонайменше на 2 пункти за шкалою SUDS (0–10) під час сесії.
3. Фізичний стан
- Відсутні гострі фізичні симптоми, які можуть перешкоджати роботі (панічні атаки, сильний біль, виснаження).
- Є достатній рівень енергії для участі у сесії (оцінка за самопочуттям клієнта та спостереженням психолога).
4. Психологічний ресурс
- Клієнт відчуває мінімальний або контрольований рівень тривожності (не вище 5/10).
- Є ресурсна підтримка (соціальна, сімейна, особисті внутрішні ресурси).
5. Мотивація та згода
- Клієнт усвідомлює мету роботи з травмою та погоджується на її проведення.
- Знає, що може призупинити процес у будь-який момент («право стоп»).
Інтерпретація:
- Якщо виконано всі пункти – можна переходити до роботи з травмою.
- Якщо 2–3 пункти не виконані – необхідна додаткова стабілізація.
- Якщо більше половини пунктів не виконані – робота з травмою наразі протипоказана.
Приклад заповнення чек-листа
Дата оцінки: 04.08.2025
Клієнт: Ветеран, 36 років, звернувся зі скаргами на нічні кошмари та підвищену дратівливість.
Кейс: №11 — Ознаки готовності до роботи з травмою.
1. Емоційна стабільність
- ☑ Клієнт здатен говорити про повсякденні події без значної емоційної дезорганізації.
- ☑ При згадуванні нейтральних тем немає різкого підвищення тривоги чи агресії.
2. Навички саморегуляції
- ☑ Знає техніку заземлення та дихання «коробка», виконує самостійно.
- ☑ Знизив рівень напруги з 6/10 до 4/10 під час сесії.
3. Фізичний стан
- ☑ Відсутні гострі фізичні симптоми, що перешкоджають роботі.
- ☑ Рівень енергії достатній для сесії (за самопочуттям клієнта – 7/10).
4. Психологічний ресурс
- ☑ Рівень тривожності за самозвітом — 4/10.
- ☑ Має підтримку сім’ї та друзів.
5. Мотивація та згода
- ☑ Усвідомлює мету роботи з травмою, чітко її формулює.
- ☑ Погоджується на проведення роботи, знає про право «стоп».
Інтерпретація:
✅ Виконані всі пункти. Клієнт готовий до роботи з травмою у повному обсязі.
Заключне слово
Представлений матеріал є результатом супервізії, спрямованої на підвищення ефективності та безпеки роботи з методом нейропсихологічної десенсибілізації у складних умовах війни.
Він поєднує в собі детально описані кейси, узагальнені протоколи та практичні інструменти, які можна застосовувати як у кабінетній, так і в польовій роботі.
Користування цими матеріалами дозволить психологам:
- швидко знаходити рішення у нестандартних ситуаціях;
- системно відслідковувати динаміку клієнта;
- об’єктивно оцінювати готовність до роботи з травмою;
- уникати помилок та зберігати власний професійний ресурс.
Нехай цей посібник стане не лише пам’яткою, а й робочим інструментом, що допомагає фахівцям щодня робити свій внесок у відновлення людських життів та психологічного здоров’я суспільства.
Статтю підготовлено Марією Петровою, клінічним психологом, головою Національної ради психологів України.
0 Comments