Вступ

Супервізія є одним із ключових інструментів професійного зростання психологів, особливо тих, хто працює з наслідками війни та травматичного досвіду.

Після проходження тренінгу «Нейропсихологічна десенсибілізація у роботі з травмою війни» учасники отримали час для самостійної практики методу, що дозволило виявити як його сильні сторони, так і виклики, які постають у реальних умовах — від роботи з ветеранами до підтримки немовлят, які реагують на вибухи.

Протягом супервізії з Евою Дзідушицькою було розглянуто 18 реальних кейсів із практики учасників, серед яких:

  • нестандартні ситуації, коли стандартні алгоритми не спрацьовують;
  • адаптація технік для різних вікових груп і фізичних станів;
  • поєднання методу НПД з іншими підходами (музична терапія, тілесно-орієнтовані техніки тощо);
  • запобігання повторній травматизації та підтримка професійного ресурсу фахівців.

Кожен кейс було оформлено у вигляді короткого та повного протоколу, щоб психолог міг швидко зорієнтуватися у складній ситуації та обрати найбільш безпечний і ефективний підхід.

Щоб цей матеріал був максимально зручним для практичного використання, до нього додано три інструменти:

  1. Додаток 1. Систематизовані кейси супервізії (короткі протоколи) — таблиця для швидкої навігації по 18 кейсах.
  2. Додаток 2. Щоденник спостереження результативності — шаблон для відслідковування динаміки стану клієнта та приклад його заповнення.
  3. Додаток 3. Швидкий протокольний чек-лист готовності клієнта до роботи з травмою— інструмент для оцінки безпечності початку роботи з травматичними спогадами, з прикладом застосування.

Таким чином, цей документ поєднує у собі аналітичну частину супервізіїметодичні рекомендації та готові практичні інструменти, які можна використовувати щоденно у роботі.

Його мета — підвищити ефективність психологічної допомоги, забезпечити безпеку клієнтів і зберегти професійний ресурс фахівців у складних умовах воєнного часу.


Кейс 1. Людина у стані важкої кризи, техніки не працюють

Ситуація:

Клієнт перебуває у стані сильної емоційної та фізичної напруги. Рівень тривожності настільки високий, що стандартні техніки нейропсихологічної десенсибілізації (НПД) не дають ефекту. Спостерігається дезорганізована поведінка, утруднене спілкування, відсутність концентрації. Є ризик, що спроба працювати з травматичним матеріалом посилить кризу.

Мета:

  • Відновити відчуття базової безпеки.
  • Знизити рівень фізіологічного збудження.
  • Підготувати клієнта до подальшої роботи.

Короткий протокол

  • Створити відчуття фізичної безпеки (контроль простору, безпечна позиція).
  • Виконати заземлення.
  • Дихання «коробка» (4-4-4-4).
  • Сфокусувати клієнта на безпечному об’єкті або ресурсному образі.

Повний протокол

1. Створення відчуття фізичної безпеки

  • Розміститися у приміщенні так, щоб клієнт бачив вихід і почувався вільно.
  • Забезпечити комфортну дистанцію між вами.
  • Прибрати з поля зору потенційні подразники (гучні звуки, різке світло).

2. Сенсорне заземлення

  • Запропонувати клієнту поставити ноги на підлогу, відчути опору.
  • Використати тактильний предмет (гладкий камінь, м’який м’яч, тканина).
  • Попросити описати відчуття від предмета.

3. Дихальні вправи

  • Пояснити техніку «коробка»: вдих 4 секунди → затримка 4 → видих 4 → затримка 4.
  • Повторити 3–5 циклів, спостерігаючи, чи дихає клієнт ритмічно.

4. Легка моторика для зниження напруги

  • Пропонувати прості рухи: стиснення/розтиснення кулаків, легке потягування.
  • Можна підключити вправу «потискання м’яча» для відреагування фізичної напруги.

5. Робота з фокусом уваги

  • Попросити клієнта знайти у приміщенні 3 предмети певного кольору.
  • Або уявити місце, де він почувається спокійно, та описати його.

Примітки:

  • Не переходити до роботи з травмою, доки не знизиться рівень напруги (можна оцінювати за шкалою SUDS).
  • У випадку повторних кризових станів варто розробити з клієнтом «план швидкої стабілізації» для використання вдома.

Кейс 2. Клієнт боїться закривати очі

Ситуація:

Клієнт відчуває сильний дискомфорт або тривогу при закритті очей, що унеможливлює використання стандартної форми НПД. Часто цей страх пов’язаний з досвідом травматичних подій, які відбувалися у момент, коли клієнт не бачив, що відбувається (наприклад, напад, вибух, медична процедура).

Мета:

  • Знизити тривожність, пов’язану із закриттям очей.
  • Створити умови для безпечного використання технік, навіть якщо очі залишаються відкритими.
  • Поступово розширювати толерантність клієнта до коротких моментів закриття очей.

Короткий протокол

  • Використовувати вправи з відкритими очима.
  • Обрати точку для фокусування у приміщенні.
  • Поступово збільшувати час закриття очей (1–2 сек на початку).
  • Забезпечити відчуття контролю над простором.

Повний протокол

1. Робота з відкритими очима

  • Пояснити клієнту, що вправи можна виконувати з візуальним фокусом.
  • Обрати об’єкт у приміщенні (картина, точка на стіні, предмет на столі) для концентрації погляду.
  • Проводити вправи НПД (рухи очима, тактильні або звукові стимули) без закриття очей.

2. Поступове введення короткого закриття очей

  • За згодою клієнта вводити мікропаузи із закриттям очей на 1–2 секунди.
  • Після кожного такого моменту — перевіряти емоційний стан та рівень тривоги.
  • Поступово збільшувати тривалість, але не перевищувати комфортний рівень.

3. Створення відчуття контролю

  • Дати клієнту можливість самостійно вирішувати, коли закрити або відкрити очі.
  • За бажанням клієнт може тримати у руках «якір безпеки» — предмет, що асоціюється зі спокоєм.
  • Забезпечити стабільне розташування у просторі (спина до стіни, видимість дверей).

Примітки:

  • Не тиснути на клієнта у питанні закриття очей — важлива повага до меж.
  • Якщо страх не зменшується навіть після кількох сесій, варто пропрацювати цю тему окремо, можливо, з використанням тілесно-орієнтованих методів.

Кейс 3. Робота з підлітками та молоддю

Ситуація:

Підлітки та молоді люди часто мають меншу концентрацію уваги, швидко втомлюються від монотонних вправ і можуть неохоче ділитися своїми емоціями. Крім того, у них важливо враховувати потребу в автономії та елементі гри чи творчості в роботі.

Мета:

  • Залучити підлітка до процесу терапії через інтерактивні й творчі методи.
  • Проводити сесії у коротших таймінгах, щоб зберегти увагу.
  • Забезпечити безпечний простір для висловлення емоцій.

Короткий протокол

  • Сесії по 20–30 хв.
  • Використання ігор, малювання, музики.
  • Чергування НПД з руховими вправами.
  • Обов’язкове обговорення почуттів після сесії.

Повний протокол

1. Встановлення контакту

  • Починати зустріч з неформальної розмови або короткої гри.
  • Дати підлітку вибір — з чого почати (малювання, слухання музики, рухова вправа).
  • Уникати надмірно формального підходу на старті.

2. Короткі робочі блоки

  • Основна частина сесії складається з 2–3 циклів НПД по 5–7 хвилин.
  • Між ними робити короткі активні паузи — руханка, гра з м’ячем, жартівливі вправи.
  • Для зорових стимулів можна використовувати кольорові маркери або предмети, що цікавлять підлітка.

3. Творчі елементи

  • Малювання емоцій перед і після вправи.
  • Музичний супровід стабілізаційних вправ (спокійні ритми, улюблені треки клієнта).
  • Використання метафор, близьких до інтересів підлітка (комікси, фільми, спорт).

4. Завершення сесії

  • Запитати: «Що ти зараз відчуваєш?»
  • Дати підлітку намалювати або написати одне слово, яке підсумовує його стан.
  • Завжди завершувати на ресурсній ноті (похвала, обговорення позитивних моментів).

Примітки:

  • У роботі з підлітками важливо уникати оцінювальних коментарів.
  • Корисно мати з собою кілька варіантів коротких активних ігор.
  • Якщо підліток відмовляється від виконання вправ — не тиснути, а запропонувати альтернативу.

Кейс 4. Кількість зустрічей

Ситуація:

Під час роботи з методом НПД виникає питання оптимальної кількості сесій для досягнення стійкого результату. Деякі клієнти потребують мінімальної кількості зустрічей, інші — більш тривалої підтримки. Важливо мати гнучкий, але структурований підхід, щоб не перевантажувати клієнта та водночас досягти мети терапії.

Мета:

  • Визначити індивідуально необхідну кількість сесій.
  • Забезпечити логічну послідовність: стабілізація → робота з травмою → підсумок і план самодопомоги.
  • Уникнути надмірного затягування процесу або його передчасного завершення.

Короткий протокол

  • В середньому 3–8 сесій на один запит.
  • 1 стабілізаційна, 2–6 робочих, 1 підсумкова з планом самодопомоги.

Повний протокол

1. Стабілізаційна сесія (1-а зустріч)

  • Створення відчуття безпеки.
  • Навчання базовим технікам регуляції (дихання, заземлення, робота з ресурсом).
  • Первинна оцінка рівня симптомів (шкали SUDS, PCL-5 або інші).

2. Робочі сесії (2–7-а зустріч)

  • Кожна сесія має чітку мету (опрацювання конкретного спогаду, теми чи симптома).
  • Використання НПД з поступовим наближенням до травматичного матеріалу.
  • Перевірка динаміки стану (коротка оцінка на початку та в кінці сесії).
  • Можливі додаткові стабілізаційні вправи при потребі.

3. Підсумкова сесія (останнє заняття)

  • Підбиття підсумків: що змінилося з моменту початку роботи.
  • Оцінка рівня симптомів та порівняння з початковими даними.
  • Складання плану самодопомоги (вправи, які клієнт може робити самостійно).
  • Обговорення можливих тригерів у майбутньому та способів реагування.

Примітки:

  • Якщо після 3–4 сесій немає позитивної динаміки, варто переглянути підхід або залучити додаткові методи.
  • Для складних випадків (комплексна травма, ПТСР, хронічні стани) кількість сесій може бути більшою, але структура залишається тією ж.
  • Корисно вести щоденник прогресу для відстеження змін.

Кейс 5. Поєднання НПД з музичною терапією

Ситуація:

Деякі клієнти, особливо діти та підлітки, легше входять у терапевтичний процес, коли його супроводжує музика. Музичний фон може сприяти розслабленню, створювати безпечну атмосферу та допомагати у стабілізаційній фазі. Водночас важливо правильно підібрати музичний матеріал і визначити, на якому етапі сесії його застосовувати.

Мета:

  • Посилити ефективність НПД за допомогою музичного супроводу.
  • Використати музику як інструмент стабілізації та ресурсування.
  • Уникнути звуків, які можуть викликати негативні асоціації чи тригери.

Короткий протокол

  • Для дітей і підлітків — музика на початку сесії для встановлення контакту.
  • Для дорослих — музика у стабілізаційній або завершальній фазі.
  • Використовувати спокійні, ритмічні композиції без різких змін.

Повний протокол

1. Вибір музичного матеріалу

  • Темп — помірний, без різких змін ритму.
  • Інструментальні композиції або треки де мінімум слів.
  • Перевірити, щоб музика не асоціювалась у клієнта з травматичними подіями.

2. Використання на різних етапах сесії

  • Діти та підлітки: на початку сесії, щоб знизити тривогу та встановити контакт.
  • Дорослі: у стабілізаційній фазі перед завершенням, щоб закріпити ресурсний стан.
  • У деяких випадках — як фоновий супровід під час вправи, якщо це не відволікає.

3. Інтеграція з техніками НПД

  • Музика може звучати під час вправ на заземлення або під час ресурсної візуалізації.
  • Можна синхронізувати рухи очима чи дихання з ритмом музики.

Примітки:

  • Для роботи з дітьми добре підходять звуки природи (шум моря, спів пташок).
  • Варто мати плейлист із кількох варіантів, щоб клієнт міг обирати.
  • Не рекомендується використовувати надто емоційно насичені мелодії у фазі роботи з травматичним матеріалом.

Кейс 6. «Лійка» з чоловіками

Ситуація:

Чоловіки, особливо ветерани або клієнти з високим рівнем контролю, часто краще сприймають інформацію у структурованій формі та через метафори, які близькі до їхнього досвіду. Техніка «Лійка» передбачає поступове занурення у тему з чітким поясненням етапів і логіки процесу.

Мета:

  • Забезпечити прозору й передбачувану структуру сесії.
  • Використати зрозумілі для клієнта метафори та приклади.
  • Поступово знизити опір до емоційного занурення.

Короткий протокол

  • Пояснити етапи через знайомі образи (військові операції, технічні процеси).
  • Використовувати структурований таймінг.
  • Поступове звуження фокусу від загального до конкретного.

Повний протокол

1. Створення карти процесу

  • На початку сесії показати «план роботи» — коротка схема або список етапів.
  • Пояснити, що на кожному етапі буде відбуватися і яка мета.

2. Використання метафор

  • Для ветеранів: порівняння з військовою операцією («розвідка», «підготовка», «активна фаза», «повернення на базу»).
  • Для технічних спеціалістів: порівняння з ремонтом або налаштуванням системи.

3. Поступове звуження теми («лійка»)

  • Починати з загальної розмови про стан і безпечні теми.
  • Поступово переходити до більш емоційно насичених тем.
  • У фіналі — коротка робота з конкретним травматичним епізодом.

4. Чіткий таймінг

  • Визначити тривалість кожного етапу (наприклад, стабілізація 10 хв, робота з матеріалом 20 хв, завершення 10 хв).
  • Дотримуватися цього розкладу, щоб клієнт відчував контроль.

Примітки:

  • Чітка структура зменшує тривожність і підвищує залученість клієнта.
  • Під час перших сесій можна залишати більше часу на стабілізацію.
  • Варто уникати надмірної деталізації, щоб клієнт не почав «контролювати» процес замість того, щоб проживати його.

Кейс 7. Істерика під час сеансу прощення

Ситуація:

Під час роботи з темою прощення у клієнта виникає різка емоційна реакція — плач, неконтрольовані рухи, крик. Це може бути наслідком активації сильних травматичних спогадів або відчуття внутрішнього конфлікту (наприклад, клієнт не готовий пробачити, але відчуває тиск з боку соціальних чи особистих переконань). У такому стані подальша робота з темою може посилити травматизацію.

Мета:

  • Дати вилити емоції, у разі  деструктивної емоційної реакції зупинити сеанс без придушення емоцій.
  • Перевести клієнта у стан стабільності та безпеки.
  • Відкласти глибинну роботу з темою прощення до більш готового емоційного стану.

Короткий протокол

  • Зупинити роботу з темою.
  • Виконати стабілізаційні вправи.
  • Перенести роботу з темою на іншу сесію.

Повний протокол

1. Зупинка роботи

  • М’яко, але чітко повідомити: «Давайте зупинимося і подбаємо про ваш стан».
  • Припинити будь-які вправи, пов’язані з темою прощення.

2. Стабілізаційні техніки

  • Дихання за технікою «коробка» або повільний вдих/видих із рахунком.
  • Сенсорне заземлення: відчути стопи на підлозі, знайти 5 предметів у кімнаті певного кольору.
  • Використання ресурсного образу або спогаду, який асоціюється зі спокоєм.

3. Перевірка стану

  • Запропонувати клієнту оцінити рівень напруги за шкалою 0–10.
  • Якщо рівень не знижується, продовжувати стабілізаційні вправи або зробити коротку паузу.

4. Завершення сесії

  • Перейти на нейтральну тему (погода, плани на день, хобі клієнта).
  • Підсумувати, що сильні емоції — це нормальна реакція, і що до теми можна повернутися у безпечний час.

Примітки:

  • Не тиснути на клієнта, щоб він продовжив роботу з темою у цій же сесії.
  • Запропонувати клієнту прості техніки самостабілізації для використання вдома.
  • Повернення до теми варто планувати лише після явних ознак готовності.

Кейс 8. Пацієнти після операцій на мозку з руховими порушеннями

Ситуація:

Клієнти після нейрохірургічних втручань можуть мати обмежену рухову активність, швидко втомлюватися та відчувати сенсорну чутливість. Використання стандартних технік НПД без адаптації може призвести до перевтоми або посилення симптомів.

Мета:

  • Проводити терапію з урахуванням фізичних обмежень.
  • Запобігати перевантаженню нервової системи.
  • Забезпечити поступове підвищення толерантності до вправ.

Короткий протокол

  • Використовувати короткі вправи.
  • Робити часті паузи для відпочинку.
  • Перевагу надавати дихальним та сенсорним технікам.

Повний протокол

1. Оцінка стану перед сесією

  • З’ясувати рівень втоми та фізичні обмеження у клієнта.
  • Уточнити, які рухи викликають дискомфорт або біль.

2. Адаптація технік

  • Обирати вправи з мінімальними рухами голови та тулуба.
  • Зменшити кількість повторів у кожному циклі НПД.
  • Використовувати альтернативні стимули — звукові або тактильні.

3. Робочі блоки з паузами

  • Кожен блок роботи — 3–5 хвилин.
  • Після кожного блоку робити паузу 2–3 хвилини для відпочинку та перевірки стану.
  • За необхідності переключатися на розмовну частину або ресурсні образи.

4. Завершення сесії

  • Обов’язкове повернення до нейтрального або ресурсного стану.
  • Коротка релаксація або дихальна вправа.
  • Рекомендації щодо самостабілізації між сесіями.

Примітки:

  • Необхідно погоджувати інтенсивність вправ з лікарем або реабілітологом.
  • У випадках швидкої втоми сесію можна скоротити до 15–20 хвилин.
  • Важливо підтримувати позитивний емоційний фон, щоб уникнути відчуття безпорадності у клієнта.

Кейс 9. Люди на стадії звинувачення після втрати близьких

Ситуація:

Після втрати близької людини клієнт може перебувати на стадії гострого звинувачення — спрямованого на інших, на обставини або на самого себе. Це природний етап переживання горя, але він супроводжується високим рівнем емоційної напруги, агресією або глибокою провиною. Робота з травматичними спогадами у цей період може бути передчасною і викликати загострення стану.

Мета:

  • Допомогти клієнту стабілізувати емоційний стан.
  • Знизити рівень інтенсивних негативних емоцій.
  • Поступово підготувати до глибинної роботи з втратою.

Короткий протокол

  • Емпатичне слухання без осуду.
  • Виконання вправ для зниження емоційної напруги.
  • Утримання від глибокої роботи з травмою до стабілізації стану.

Повний протокол

1. Встановлення безпечного простору

  • Дати клієнту можливість висловитися без перебивання.
  • Підтримувати спокійний, рівний тон голосу.
  • Уникати будь-яких оцінок чи спроб змінити точку зору на цьому етапі.

2. Емоційна стабілізація

  • Використати дихальні техніки для зниження фізіологічного збудження.
  • Застосувати сенсорне заземлення: орієнтація у просторі, опис предметів навколо.
  • За потреби — легка моторика (стискання м’якого предмета, повільні розтягування).

3. Підтримка та ресурсування

  • Обговорити наявні джерела підтримки (друзі, родичі, хобі).
  • Запропонувати щоденник емоцій для відстеження змін у стані.
  • Рекомендувати короткі прогулянки чи іншу легку фізичну активність.

4. Поступовий перехід до роботи з травмою

  • Ознаки готовності: зниження інтенсивності звинувачень, з’являється здатність говорити про інші теми, окрім втрати.
  • Починати з менш травматичних спогадів, пов’язаних із близькою людиною (приємні моменти).

Примітки:

  • Не намагатися переконувати клієнта «не звинувачувати» — це частина процесу горювання.
  • У разі високого ризику самоагресії або агресії до інших варто залучити кризові служби.
  • Під час роботи корисно мати контакти гарячих ліній підтримки.

Кейс 10. Онкохворі

Ситуація:

Клієнти з онкологічними захворюваннями часто стикаються з високим рівнем тривоги, фізичним виснаженням і страхом щодо майбутнього. Через хіміотерапію, операції або хронічний біль вони можуть мати обмежену енергію, підвищену чутливість до стресу та емоційні коливання.

Мета:

  • Знизити рівень тривожності та емоційного напруження.
  • Підтримати клієнта у формуванні відчуття контролю над власним станом.
  • Сприяти покращенню якості сну, збереженню ресурсів і психологічної стійкості.

Короткий протокол

  • Короткі сесії з фокусом на підтримці та ресурсах.
  • Робота з образом майбутнього.
  • Поступове введення травматичних тем при готовності.

Повний протокол

1. Оцінка стану та потреб

  • Визначити фізичні та емоційні обмеження клієнта.
  • Уточнити, які теми чи події викликають найбільше занепокоєння.
  • Запитати про наявні ресурси (люди, заняття, духовні практики).

2. Короткі підтримувальні сесії

  • Тривалість: 20–30 хвилин, залежно від стану клієнта.
  • Перевагу надавати технікам стабілізації (дихання, візуалізації, сенсорне заземлення).
  • Уникати перенавантаження — як емоційного, так і фізичного.

3. Робота з образом майбутнього

  • Використати техніку візуалізації «Бажане завтра» або «Ідеальний день через місяць».
  • Підкреслювати реалістичні, але позитивні сценарії.
  • Допомогти знайти маленькі, але значущі цілі.

4. Поступове введення травматичних тем

  • Переходити до обговорення страхів чи важких подій тільки після стабілізації стану.
  • Використовувати маятникову техніку: чергування роботи з важкими темами та повернення до ресурсів.

5. Завершення кожної сесії

  • Завжди завершувати у ресурсному стані.
  • Давати клієнту прості вправи для самостабілізації вдома (наприклад, дихання «коробка», прослуховування улюбленої музики).

Примітки:

  • Важливо узгоджувати роботу з медичною командою клієнта.
  • Не можна ігнорувати фізичні симптоми чи погіршення стану — у разі потреби направляти до лікаря.
  • Емоційна підтримка родини може бути частиною терапевтичного плану.

Кейс 11. Ознаки готовності до роботи з травмою

Ситуація:

Не всі клієнти готові одразу переходити до роботи з травматичними спогадами. Передчасне занурення у травматичний матеріал може призвести до дезорганізації, посилення симптомів або відмови від терапії. Необхідно вміти розпізнати сигнали готовності, щоб робота була безпечною та ефективною.

Мета:

  • Визначити, чи готовий клієнт до роботи з травмою.
  • Запобігти повторній травматизації.
  • Поступово підготувати клієнта через стабілізаційні техніки.

Короткий протокол

  • Відсутність дезорганізації при згадуванні травматичних подій.
  • Наявність навичок емоційної та фізіологічної регуляції.
  • Здатність повернутися у стабільний стан після короткого стресового стимулу.

Повний протокол

1. Перевірка реакцій на безпечні тригери

  • Запропонувати клієнту згадати подію, яка не є травматичною, але має емоційний заряд, і відслідкувати реакцію.
  • Оцінити рівень збудження за шкалою SUDS (0–10).
  • Якщо реакція швидко знижується — це позитивний знак.

2. Оцінка навичок регуляції

  • Перевірити, чи може клієнт виконати вправу на заземлення або дихання і знизити напругу на 2–3 бали.
  • Упевнитися, що клієнт може самостійно застосовувати ці техніки.

3. Рольові вправи

  • Провести коротку симуляцію: наприклад, попросити клієнта уявити початок обговорення важкої теми.
  • Оцінити, чи зберігається контакт і орієнтація у просторі.

4. Поступове наближення до теми травми

  • Почати з менш травматичних подій, поступово збільшуючи інтенсивність матеріалу.
  • Слідкувати, щоб після кожного блоку клієнт повертався до стабільного стану.

Примітки:

  • Якщо клієнт не готовий, варто продовжувати стабілізаційну фазу та роботу з ресурсами.
  • Іноді готовність з’являється лише через кілька тижнів або місяців регулярної терапії.
  • Клієнт має знати, що він може зупинити роботу у будь-який момент.

Кейс 12. Люди, що втратили кінцівки

Ситуація:

Клієнти, які втратили кінцівки внаслідок травм або хвороб, часто стикаються з фізичним болем, фантомними відчуттями та глибокими змінами у сприйнятті власного тіла. Психологічна робота з ними вимагає делікатного підходу, поєднання НПД з тілесно-орієнтованими методами та підтримки процесу прийняття нового образу себе.

Мета:

  • Допомогти клієнту зменшити інтенсивність болю та дискомфорту.
  • Поступово інтегрувати новий образ тіла у власну ідентичність.
  • Знизити емоційний дистрес, пов’язаний із травмою.

Короткий протокол

  • Використання НПД у поєднанні з тілесно-орієнтованими техніками.
  • Робота з образом тіла та фантомним болем.
  • Десенсибілізація спогадів про момент втрати.

Повний протокол

1. Оцінка фізичного та емоційного стану

  • З’ясувати інтенсивність болю та частоту фантомних відчуттів.
  • Визначити рівень емоційної готовності до роботи з тілесними темами.

2. Робота з образом тіла

  • Використовувати візуалізацію та дзеркальні техніки (наприклад, «дзеркальна терапія» для зменшення фантомного болю).
  • Допомогти клієнту сформувати новий образ тіла у позитивному та реалістичному ключі.

3. Інтеграція тілесно-орієнтованих вправ

  • Легка розтяжка, вправи на усвідомлення залишкових відчуттів.
  • Сенсорне стимулювання (тактильні предмети різної текстури).

4. Десенсибілізація травматичних спогадів

  • Проводити НПД з обережним наближенням до моменту травми.
  • Використовувати маятникову техніку для чергування роботи з болючими спогадами та ресурсними образами.

5. Ресурсування

  • Пошук нових джерел радості та активності.
  • Підтримка соціальної взаємодії для запобігання ізоляції.

Примітки:

  • Варто тісно співпрацювати з реабілітологом чи фізіотерапевтом.
  • Не можна тиснути на клієнта, якщо він уникає теми втрати кінцівки — спочатку працювати з відчуттям безпеки.
  • Добре працюють групи підтримки з людьми з подібним досвідом.

Кейс 13. Клієнт у високому тонусі

Ситуація:

Клієнт приходить на сесію у стані підвищеного фізичного та емоційного напруження: напружені м’язи, прискорене дихання, підвищена збудливість. У такому стані робота з травматичним матеріалом може призвести до перевантаження нервової системи та загострення симптомів.

Мета:

  • Знизити рівень фізичного та емоційного тонусу перед початком роботи з травмою.
  • Відновити здатність клієнта сприймати і виконувати інструкції.
  • Підготувати нервову систему до безпечного опрацювання спогадів.

Короткий протокол

  • 5–10 хвилин тілесних і дихальних вправ.
  • Використання маятникової техніки (ресурс ↔ травма).
  • Перехід до роботи з травмою лише після стабілізації.

Повний протокол

1. Первинна стабілізація

  • Запропонувати клієнту сісти або встати у зручній позі.
  • Виконати вправу «сканування тіла» для усвідомлення напружених ділянок.
  • Зробити кілька повільних глибоких вдихів і видихів.

2. Тілесні вправи

  • Легка розтяжка шиї, плечей, спини.
  • Рухи з акцентом на розслаблення (наприклад, обертання плечима, м’які нахили).
  • Вправа «стискання-розслаблення» — стиснути всі м’язи на 3 секунди, потім розслабити.

3. Дихальні техніки

  • Дихання за схемою 4–6 (вдих 4 сек, видих 6 сек) для активації парасимпатичної нервової системи.
  • Можливе використання «коробкового дихання» для вирівнювання ритму.

4. Маятникова техніка

  • Коротка робота з ресурсним образом (5–10 сек).
  • Коротке дотикання до травматичної теми (1–2 сек).
  • Повернення до ресурсу, поступово збільшуючи інтервали.

5. Перевірка готовності

  • Оцінка рівня напруги за шкалою SUDS.
  • Перехід до основної роботи лише за умови зниження напруги до безпечного рівня.

Примітки:

  • Якщо клієнт не знижує тонус після 10–15 хв стабілізації, сесію варто присвятити лише заспокоєнню.
  • Важливо спостерігати за невербальними сигналами (тремтіння, напружена постава, прискорене дихання).
  • Добре працює м’яка музика у фоновому режимі.

Кейс 14. Органічне поранення мозку ветерана

Ситуація:

Ветерани з органічними ураженнями мозку внаслідок поранень або контузій можуть мати знижену концентрацію уваги, швидку втому, уповільнені когнітивні процеси та труднощі з виконанням складних інструкцій. Стандартні техніки НПД потребують адаптації, щоб уникнути перевантаження та зберегти ефективність.

Мета:

  • Проводити роботу в темпі, комфортному для клієнта.
  • Спрощувати завдання без втрати терапевтичного ефекту.
  • Запобігати перевтомі та дезорієнтації.

Короткий протокол

  • Короткі блоки роботи з частими паузами.
  • Спрощені рухові та когнітивні завдання.
  • Постійний моніторинг стану клієнта.

Повний протокол

1. Оцінка можливостей клієнта

  • З’ясувати рівень фізичної та розумової витривалості.
  • Визначити оптимальну тривалість безперервної роботи (зазвичай 5–10 хв).

2. Адаптація технік НПД

  • Зменшити кількість повторень у кожному циклі.
  • Використовувати прості та чіткі інструкції (1–2 кроки за раз).
  • При потребі замінювати візуальні рухи на тактильні або звукові стимули.

3. Структура сесії

  • Робота короткими блоками (5–10 хв) з обов’язковими перервами.
  • Під час перерв можна виконувати вправи на заземлення або легку розминку.
  • Після кожного блоку — коротке обговорення відчуттів.

4. Завершення сесії

  • Обов’язкове повернення у ресурсний стан.
  • Повторення ключових інструкцій, які клієнт може виконувати самостійно.
  • За потреби — запис інструкцій або їх передача у письмовому вигляді.

Примітки:

  • Важливо мати контакт з медичним фахівцем, який спостерігає клієнта.
  • Не перевантажувати клієнта навіть за його згоди — перевтома може викликати регрес.
  • Використання візуальних підказок (схеми, малюнки) допомагає зберегти концентрацію.

Кейс 15. Критерії завершення при повторній травматизації

Ситуація:

Клієнти з історією повторної травматизації (наприклад, ветерани, постраждалі від насильства, біженці) можуть залишатися у терапії надовго через ризик повернення симптомів. Важливо чітко визначити, коли можна завершити активну роботу, щоб уникнути залежності від терапії та водночас забезпечити готовність клієнта до самостійної регуляції.

Мета:

  • Встановити об’єктивні критерії завершення терапії.
  • Переконатися, що клієнт має навички самодопомоги.
  • Забезпечити плавний вихід із терапевтичних зустрічей.

Короткий протокол

  • Симптоми значно знижені.
  • Клієнт здатен самостійно регулювати свій стан.
  • Є план підтримки після завершення.

Повний протокол

1. Оцінка стану за шкалами

  • Використовувати стандартизовані інструменти (наприклад, PCL-5 для ПТСР, шкалу тривожності Гамільтона).
  • Порівняти результати з початковими показниками.

2. Демонстрація навичок саморегуляції

  • Перевірити, чи може клієнт самостійно виконати техніку заземлення або дихання у стресовій ситуації.
  • Попросити клієнта змоделювати ситуацію з легким тригером та показати, як він стабілізується.

3. Поступове зменшення частоти сесій

  • Перехід з щотижневих зустрічей на раз на два тижні, потім — раз на місяць.
  • Мета — дати клієнту можливість перевірити свої навички у «реальному житті».

4. Складання плану підтримки

  • Список технік, які клієнт може застосовувати.
  • Перелік контактів для кризової підтримки.
  • План дій у разі рецидиву симптомів.

5. Завершальна сесія

  • Підбиття підсумків досягнень.
  • Обговорення змін, які клієнт помітив у собі.
  • Позитивне закріплення результатів.

Примітки:

  • Деякі клієнти можуть повертатися на «підтримувальні» сесії після завершення — це нормально.
  • Важливо уникати ситуації, коли клієнт відчуває, що його «залишили».
  • Завжди давати чіткі інструкції, як діяти при повторній активації симптомів.

Кейс 16. Ветеран з нічними рухами

Ситуація:

Деякі ветерани під час сну можуть здійснювати різкі рухи, що нагадують бойові дії — удари, поштовхи, різке вставання з ліжка. Це може бути пов’язано з посттравматичним стресовим розладом (ПТСР), нічними кошмарами або іншими розладами сну. Такі епізоди часто супроводжуються високим рівнем напруги та тривожності й можуть становити небезпеку для самого ветерана та його близьких.

Мета:

  • Зменшити інтенсивність нічних рухів та пов’язаних з ними симптомів.
  • Покращити якість сну.
  • Забезпечити безпечне середовище для сну клієнта та його близьких.

Короткий протокол

  • Робота з розладами сну та зниження фізичної готовності до агресивних рухів уві сні.
  • Вечірні ритуали розслаблення.
  • Консультація невролога або сомнолога.

Повний протокол

1. Медична оцінка

  • Рекомендація звернутися до невролога або лікаря-сомнолога для виключення органічних порушень сну.
  • За необхідності — обстеження на предмет розладів REM-сну.

2. Вечірні ритуали розслаблення

  • Виконання тілесно-орієнтованих вправ на розслаблення м’язів перед сном.
  • Легка розтяжка, теплий душ або ванна.
  • Використання технік глибокого дихання або медитації.

3. Застосування НПД у вечірній час

  • Короткі стабілізаційні сесії перед сном для зниження рівня фізіологічного збудження.
  • Робота з образами безпеки та ресурсами.

4. Організація безпечного середовища сну

  • Розташування ліжка подалі від небезпечних предметів.
  • За потреби — тимчасове спання окремо, щоб уникнути випадкових травм близьких.

5. Поступове зниження гіперзбудження

  • Вдень — вправи на зниження реактивності нервової системи (йога, легкі фізичні навантаження).
  • Контроль рівня стресу через планування режиму дня.

Примітки:

  • Важливо вести щоденник сну, щоб відслідковувати динаміку змін.
  • Якщо нічні рухи супроводжуються агресією у денний час, варто розглянути паралельну роботу з гнівом.
  • Не рекомендується переглядати бойові фільми або новини перед сном.

Кейс 17. Робота з немовлятами (4 місяці), які мають тривожність від нічних вибухів

Ситуація:

Немовля, яке проживає в зоні бойових дій або поблизу, регулярно реагує на нічні вибухи плачем, тремтінням, порушенням сну. Така реакція свідчить про високу чутливість нервової системи та потребу у створенні максимально безпечних умов для відпочинку та розвитку.

Мета:

  • Знизити рівень тривожності у немовляти.
  • Допомогти нервовій системі швидше повертатися до стану спокою.
  • Сформувати відчуття безпеки через тілесний та емоційний контакт з батьками.

Короткий протокол

  • Максимальне зменшення впливу звуків (шумоізоляція, білий шум).
  • Тілесний контакт із батьками («шкіра до шкіри»).
  • Регулярні заспокійливі ритуали засинання.

Повний протокол

1. Стабілізація середовища

  • Використання білого шуму, спокійної музики або звуків природи під час сну.
  • Мінімізація різких світлових та звукових подразників уночі.
  • За можливості — створення шумоізольованого простору для спання.

2. Тілесний контакт

  • Метод «кенгуру»: дитина притулена животиком до грудей батьків, у легкому ритмічному погойдуванні.
  • Контакт «шкіра до шкіри» для стабілізації температури та серцевого ритму.
  • Тихе співання або гудіння для додаткового заспокоєння.

3. Сенсорна регуляція

  • М’які дотики, легкий масаж ручок і ніжок.
  • Використання теплих ковдр і знайомих запахів (наприклад, запах матері) як «якорів безпеки».

4. Робота з батьками

  • Навчання батьків підтримувати власний емоційний спокій, щоб дитина відчувала безпечну атмосферу.
  • Впровадження ритуалів перед сном: повторювані дії, які сигналізують дитині про наближення відпочинку.

Примітки:

  • Варто уникати гучних іграшок або раптових нових стимулів у вечірній час.
  • Якщо реакція на вибухи дуже сильна та супроводжується затримками у розвитку, потрібна консультація дитячого невролога.
  • Довготривале відчуття безпеки у перші місяці життя позитивно впливає на подальший емоційний розвиток.

Кейс 18. Підготовка ветерана до процесу спогадів травматичних ситуацій у театральній постановці

Ситуація:

Ветерани, які беруть участь у театральних постановках, де відтворюють власні бойові чи травматичні переживання, ризикують повторно пережити травму. Інтенсивність емоцій, командна взаємодія та сценічний тиск можуть викликати загострення симптомів ПТСР і навіть конфлікти в колективі.

Мета:

  • Забезпечити безпечний процес входження у травматичні спогади.
  • Створити умови для психологічної підтримки всередині творчої групи.
  • Мінімізувати ризик повторної травматизації та міжособистісних конфліктів.

Короткий протокол

  • Індивідуальна стабілізаційна підготовка.
  • Чіткий план сцен з психологічними «точками виходу».
  • Правила командної взаємопідтримки.

Повний протокол

1. Індивідуальна підготовка

  • Провести кілька сесій НПД або стабілізаційних технік перед початком репетицій.
  • Сформувати «якорі безпеки» (жест, предмет, фраза), які допомагають швидко вийти зі стану емоційного занурення.
  • Перевірити навички самостабілізації у клієнта.

2. Психологічне структурування репетицій

  • Перед початком — групова розминка та емоційне налаштування.
  • Під час емоційно важких сцен присутній психолог або фасилітатор, який може зупинити процес.
  • Після кожної складної сцени — короткий ресурсний блок (руханка, жарт, музика).

3. Командна робота та взаємопідтримка

  • Провести для всієї групи тренінг ненасильницької комунікації.
  • Впровадити правило «стоп-слова», яке дозволяє будь-якому учаснику зупинити дію, якщо стає надто важко.
  • Після вистави — обов’язкове групове коло для безоцінкового обговорення почуттів.

4. Профілактика конфліктів

  • Чітко розподілити ролі та завдання.
  • Залучити нейтрального модератора процесу.
  • Донести, що мета постановки — безпечне мистецьке відтворення досвіду, а не терапія на сцені.

Примітки:

  • Варто заздалегідь попередити глядачів про наявність травматичного контенту.
  • Деяким ветеранам може знадобитися індивідуальна підтримка і після вистави.
  • Краще уникати надмірно реалістичних звукових і світлових ефектів, які можуть активувати тригери.

Висновок

Супервізія з Евою Дзідушицькою показала, що метод нейропсихологічної десенсибілізації (НПД) є потужним і гнучким інструментом роботи з травмою, проте його ефективність значною мірою залежить від індивідуального підходу та адаптації до конкретних умов і клієнтів.

Зібрані 18 кейсів відображають широкий спектр ситуацій — від кризових станів і роботи з ветеранами до підтримки дітей та людей із тяжкими фізичними ураженнями.

Під час супервізії вдалося:

  • проаналізувати складні та нестандартні випадки,
  • сформувати гнучкі алгоритми дій,
  • визначити критерії готовності клієнта до роботи з травмою,
  • підкреслити важливість стабілізації перед глибокою роботою.

Цей документ не обмежується лише описом кейсів. Він доповнений трьома практичними інструментами:

  1. Таблиця кейсів для швидкої орієнтації та вибору протоколу.
  2. Щоденник спостереження результативності для об’єктивного відслідковування динаміки стану клієнта.
  3. Чек-лист готовності клієнта для оцінки безпечності початку роботи з травматичними спогадами.

Використання цього матеріалу допоможе психологам:

  • швидко знаходити ефективні рішення в складних випадках;
  • підвищити безпеку клієнта під час роботи з травмою;
  • системно збирати дані про прогрес і коригувати підхід;
  • зберігати власний професійний ресурс і запобігати вигоранню.

Регулярна супервізія, обмін досвідом і застосування перевірених інструментів — це запорука якості психологічної допомоги та важливий внесок у відновлення життєвого ресурсу постраждалих від війни.


Додаток 1. Систематизовані кейси супервізії (короткі протоколи)

Назва / опис ситуаціїКороткий протоколКлючові акценти з повного протоколу
1Людина у стані важкої кризи, техніки не працюютьЗаземлення, дихання «коробка», фокус на безпечному об’єктіСтворити відчуття фізичної безпеки, сенсорне заземлення, легка моторика, НПД без торкання травматичного матеріалу
2Клієнт боїться закривати очіРобота з відкритими очима, поступове збільшення часу закриттяФокус на точці у приміщенні, короткі закриття очей (1–2 сек), контроль простору клієнтом
3Робота з підлітками та молоддюСесії 20–30 хв, додавання творчих елементівЗнайомство через гру, чергування НПД з руховими вправами, обговорення почуттів
4Кількість зустрічей3–8 сесій на один запит1 стабілізаційна, 2–6 робочих, 1 підсумкова з планом самодопомоги
5Поєднання НПД з музичною терапієюДля дітей/підлітків — музика на старті, для дорослих — НПД основаМузика з рівним ритмом, без різких змін, використання у стабілізаційній або завершальній фазі
6«Лійка» з чоловікамиЧіткі інструкції, метафори з їхнього досвідуЕтапи пояснювати через знайомі образи (військові, технічні), структурований таймінг
7Істерика під час сеансу прощенняЗупинка роботи, стабілізація, відкладення темиБезпечний вихід емоцій, сенсорні вправи, повернення до теми після відновлення безпеки
8Пацієнти після операцій на мозку з руховими порушеннямиКороткі вправи, часті паузиПростота рухів, уникання перевтоми, дихальні вправи, орієнтація у просторі
9Люди на стадії звинувачення після втрати близькихПідтримка та стабілізація, без глибокої роботи з травмоюЕмпатичне слухання, вправи на зниження емоційної напруги
10ОнкохворіПрацювати з тривогою, сном, ресурсамиКороткі підтримувальні сесії, образ майбутнього, поступове введення травматичних тем
11Ознаки готовності до роботи з травмоюВідсутність дезорганізації при згадуванні, є навички регуляціїПеревірка реакцій на безпечні тригери, оцінка стійкості, рольові вправи, поступове наближення до теми
12Люди, що втратили кінцівкиНПД + тілесно-орієнтовані підходиРобота з образом тіла, зменшення фантомного болю, сенсорна стимуляція, десенсибілізація травматичних спогадів
13Клієнт у високому тонусіСпочатку тілесне розслаблення, потім робота з травмою5–10 хв тілесних і дихальних вправ, маятникова техніка, перевірка готовності перед опрацюванням травми
14Органічне поранення мозку ветеранаАдаптований темп, короткі блоки, прості завданняРобота 5–10 хв з перервами, чіткі інструкції, адаптація стимулів, обов’язкове повернення в ресурсний стан
15Критерії завершення при повторній травматизаціїСимптоми знижені, є саморегуляціяОцінка за шкалами, демонстрація навичок, поступове зменшення сесій, план підтримки після завершення
16Ветеран з нічними рухамиВечірні ритуали розслаблення, робота з розладами сну, консультація неврологаМедична оцінка, організація безпечного середовища, вечірні стабілізаційні техніки, контроль гіперзбудження
17Немовля з тривожністю від нічних вибухівШумоізоляція, тілесний контакт, ритуали засинанняБілий шум, мінімізація подразників, метод «кенгуру», сенсорна регуляція, робота з емоційним станом батьків
18Підготовка ветерана до театральної постановки з травматичними спогадамиІндивідуальна підготовка, план сцен, правила взаємопідтримкиНПД перед репетиціями, «якорі безпеки», стоп-слово, тренінг комунікації, ресурсні блоки під час репетицій

Додаток 2. Щоденник спостереження результативності

Мета:

Відслідковувати зміни у стані клієнта під час використання методу НПД та супутніх технік, фіксувати як кількісні, так і якісні показники.

Структура запису (заповнюється після кожної сесії):

ДатаЗапит клієнтаРівень напруги перед сесією (SUDS 0–10)Рівень напруги після сесії (SUDS 0–10)Ключові техніки, використані на сесіїСуб’єктивні відчуття клієнтаСпостереження психолога

Додаткові блоки:

  1. Щотижневий підсумок (заповнюється психологом) – короткий опис динаміки, помітних змін і факторів, що вплинули на результат.
  2. Міні-шкали для швидкої оцінки:
    1. Рівень тривожності (0–10)
    1. Рівень енергії (0–10)
    1. Рівень контролю над емоціями (0–10)

Переваги:

  • Дає змогу швидко побачити тенденцію (покращення, стабільність, регрес).
  • Сприяє об’єктивізації результатів терапії.
  • Полегшує обговорення прогресу з клієнтом.

Приклад заповнення Щоденника спостереження результативності на основі Кейсу 1(Людина у стані важкої кризи, техніки не працюють).


Приклад заповнення

ДатаЗапит клієнтаРівень напруги перед сесією (SUDS 0–10)Рівень напруги після сесії (SUDS 0–10)Ключові техніки, використані на сесіїСуб’єктивні відчуття клієнтаСпостереження психолога
05.08.2025Сильна емоційна криза після тригерної події (звук сирени)94Заземлення (контакт стоп із підлогою), дихання «коробка», фокус на безпечному об’єкті, легка моторика«Відчуваю, що серце б’ється повільніше, можу глибше дихати»Помітне зниження м’язової напруги, клієнт почав підтримувати зоровий контакт, мова стала чіткішою

Щотижневий підсумок (04–10.08.2025)

  • Поступове зменшення інтенсивності реакцій на тригери.
  • Клієнт навчився самостійно виконувати дихання «коробка».
  • Потребує додаткового тренування фокусування на безпечному образі у домашніх умовах.

Міні-шкали (середнє за тиждень):

  • Рівень тривожності: 6/10
  • Рівень енергії: 5/10
  • Рівень контролю над емоціями: 4/10

Додаток 3. Чек-лист готовності клієнта до роботи з травмою

Мета:

Швидко визначити, чи можна переходити до безпосередньої роботи з травматичними спогадами, чи спочатку необхідна стабілізація.


1. Емоційна стабільність

  • Клієнт здатен говорити про повсякденні події без значної емоційної дезорганізації.
  • При згадуванні нейтральних тем немає різкого підвищення тривоги чи агресії.

2. Навички саморегуляції

  • Клієнт знає щонайменше одну техніку стабілізації (дихання, заземлення, фокус на ресурсі) та може виконати її самостійно.
  • Може знизити рівень напруги щонайменше на 2 пункти за шкалою SUDS (0–10) під час сесії.

3. Фізичний стан

  • Відсутні гострі фізичні симптоми, які можуть перешкоджати роботі (панічні атаки, сильний біль, виснаження).
  • Є достатній рівень енергії для участі у сесії (оцінка за самопочуттям клієнта та спостереженням психолога).

4. Психологічний ресурс

  • Клієнт відчуває мінімальний або контрольований рівень тривожності (не вище 5/10).
  • Є ресурсна підтримка (соціальна, сімейна, особисті внутрішні ресурси).

5. Мотивація та згода

  • Клієнт усвідомлює мету роботи з травмою та погоджується на її проведення.
  • Знає, що може призупинити процес у будь-який момент («право стоп»).

Інтерпретація:

  • Якщо виконано всі пункти – можна переходити до роботи з травмою.
  • Якщо 2–3 пункти не виконані – необхідна додаткова стабілізація.
  • Якщо більше половини пунктів не виконані – робота з травмою наразі протипоказана.

Приклад заповнення чек-листа

Дата оцінки: 04.08.2025

Клієнт: Ветеран, 36 років, звернувся зі скаргами на нічні кошмари та підвищену дратівливість.

Кейс: №11 — Ознаки готовності до роботи з травмою.


1. Емоційна стабільність

  • ☑ Клієнт здатен говорити про повсякденні події без значної емоційної дезорганізації.
  • ☑ При згадуванні нейтральних тем немає різкого підвищення тривоги чи агресії.

2. Навички саморегуляції

  • ☑ Знає техніку заземлення та дихання «коробка», виконує самостійно.
  • ☑ Знизив рівень напруги з 6/10 до 4/10 під час сесії.

3. Фізичний стан

  • ☑ Відсутні гострі фізичні симптоми, що перешкоджають роботі.
  • ☑ Рівень енергії достатній для сесії (за самопочуттям клієнта – 7/10).

4. Психологічний ресурс

  • ☑ Рівень тривожності за самозвітом — 4/10.
  • ☑ Має підтримку сім’ї та друзів.

5. Мотивація та згода

  • ☑ Усвідомлює мету роботи з травмою, чітко її формулює.
  • ☑ Погоджується на проведення роботи, знає про право «стоп».

Інтерпретація:

✅ Виконані всі пункти. Клієнт готовий до роботи з травмою у повному обсязі.


Заключне слово

Представлений матеріал є результатом супервізії, спрямованої на підвищення ефективності та безпеки роботи з методом нейропсихологічної десенсибілізації у складних умовах війни.

Він поєднує в собі детально описані кейси, узагальнені протоколи та практичні інструменти, які можна застосовувати як у кабінетній, так і в польовій роботі.

Користування цими матеріалами дозволить психологам:

  • швидко знаходити рішення у нестандартних ситуаціях;
  • системно відслідковувати динаміку клієнта;
  • об’єктивно оцінювати готовність до роботи з травмою;
  • уникати помилок та зберігати власний професійний ресурс.

Нехай цей посібник стане не лише пам’яткою, а й робочим інструментом, що допомагає фахівцям щодня робити свій внесок у відновлення людських життів та психологічного здоров’я суспільства.


Статтю підготовлено Марією Петровою, клінічним психологом, головою Національної ради психологів України.


0 Comments

Leave a Reply

Avatar placeholder

Your email address will not be published. Required fields are marked *